XVIII сторіччя в історії Польщі: український аспект
Памятна медаль про "Вічний мир" між Московією і Польщею, за яким Україну остаточно було поділено по Дніпру
Якщо не заглиблюватися у давніші часи, то треба зазначити, що уже з самого початку вісімнадцятого сторіччя Московія, а згодом – Російська імперія, до складу якої увійшла Лівобережна Україна з Києвом на правому березі Дніпра, і Польща, за якою залишилося Правобережжя (за умовами Вічного миру 1686 року, укладеного польським королем Яном Собеським та московською царицею Софією, сестрою Петра та Івана Олексійовичів Романових у Львові), вели між собою затяту боротьбу за контроль над усією Україною. Росія, використовуючи будь-який привід чи нагоду, вводила свої війська у польські володіння. Наприклад, Петро I
 |
| |
взявся допомагати польському королю під час війни проти шведів, хоча Польща з Швецією й не воювала. Та так допомагав, що поляки не могли допроситися, аби він вивів свої війська з Польщі. Існують документальні свідчення, що у травні 1705 року в Ляхівцях (нині Білогір’я) і навколишніх селах розквартирувався “вельможний його мосць пан Апостоленко, полковник Миргородський з дивізією війська свого козацького”. Коли ж місто й околиці покинув Апостоленко, то “наступив ясновельможний його мосць пан Мазепа, гетьман військ Запорозьких з військом своїм формальним”, який розташувався у тій самій місцевості
 |
| |
 |
| |
Коли ж і Мазепа покинув Ляхівці (а це сталося 1706 року), то в місто вступили “війська найяснішого короля його мосці Шведського”. Того ж року по жнивах, коли шведські війська “назад до Польщі ретирувалися”, тоді в краї розквартирувалися “війська найяснішого Царя його мосці Московського” і аж у травні 1707 року “ретирувавшись до країв Литовських (білоруських – авт.)” , пішли з Ляхівець. А з Полонного російські й козацькі війська ніяк “ретируватися” не хотіли аж до 1711 року. Коли ж Петро I вдовольнив вимоги сеймика Волинського воєводства про повернення Полонного Речі Посполитій, то взяв ще й платню за ремонт фортифікації, а полякам перед тим продиктував вимоги мати армію не більшу, як із 24000 вояків, посадив на польський престол свого ставленика Августа II.
 |
| |
 |
| |
1734 року російська армія з гетьманськими полками, за наказом російської імператриці Анни Іоанівни, прийшла до Польщі, щоб допомогти синові короля Августа II зайняти королівський трон. Ця допомога обернулася для Польщі першим значним гайдамацьким повстанням, що тривало до 1738 року. Зокрема, 1734 року на Поділлі відбулася значна битва під Солобківцями і Городком.
 |
| |
 |
| |
Потім, 1764 року, російські війська, що стояли під Варшавою, допомагали польському королеві Станіславу Августу Понятовському сісти на королівський престол і побороти Барську конфедерацію та гайдамацьку Коліївщину 1768 року. Так допомагала Катерина II своєму коханцю, що дійшло до першого поділу Польщі між Росією, Прусією та Австрією 1772 року, коли Марія Тереза за згодою Катерини II забрала у Польщі Галичину. Потім ще двічі ділили Польщу. 1792 року С.Потоцький, К.Браницький, С.Ржевуський і С.Коссаковський оголосили у Тарговичах продиктований їм у Петербурзі маніфест про конфедерацію, скеровану проти незадовго перед тим прийнятої конституції Польщі. Згодом Катерина II примусила короля Станіслава Августа Понятовського пристати на бік проросійської Тарговицької конфедерації, а її генерали Ферзен і Каховський розбили під Жиленцями, що на нинішній Ізяславщині, регулярні польські війська, очолювані племінником короля Юзефом Понятовським та майбутнім повстанцем Тадеєм Косцюшком, що відступали з Вінниці через Любар і Борушівку на Полонне, Ізяслав, Острог. У Полонному вони спробували заснувати свою головну квартиру. Сюди були перевезені військова скарбниця, хворі, вантажі та були спроваджені інженери для ремонту фортеці. Але вона була такою зруйнованою, що від намірів довелося відмовитися і рушати далі, покинувши у Полонному запаси провіанту та декілька заклепаних гармат. А вже 1793 року російський головнокомандувач Кречетников збирав у Полонному шляхту з тих територій, що їх забрала Росія у Польщі після другого поділу, для складання останніми присяги на вірність імператриці. Та безнадійна і цілковито програна війна, як не дивно, була ознаменована запровадженням найвищого польського військового ордена “Virtuti Militari”, першим кавалером якого став Косцюшко. 1793 року Росія розплатилася частиною Польщі зі своїм кредитором Прусією, у якої позичала гроші на війну з Туреччиною. А 1795 року три сусідні держави – Росія, Австрія і Прусія - вже остаточно ліквідували колишню могутню Річ Посполиту, поділивши її територію між собою. Згодом прусаки вивезли з Вавельської кафедри королівські клейноди, а трон польського короля став унітазом Катерини II. Король жив спочатку у Гродно, де зложив свою корону, а потім, при Павлі I, був поселений у Петербурзі, де й доживав свого віка (помер 1798 року).
За результатами першого поділу 1772 року від Польщі до Австрії відійшла Малопольща і Галичина (без Кракова), до Росії – Інфляндське воєводство і Біла Русь аж до Двини, Дручі й Дніпра, а до Прусії – Вармія і Королівські пруси аж до річки Нотиці.
1793 року Росії дісталася решта Білорусії, Поділля, Полісся і Волинь, а Прусії – Великопольща, Куява і Мазовія. Австрія не брала участі у цьому розборі.
